"Будто в концлагере": как 350 человек 30 дней выживали в подвале

Без доступу до їжі та води, майже без можливості вийти на свіже повітря, живі поряд з мертвими – у таких нелюдських умовах місяць виживали жителі села Ягідне під Черніговом, коли російські війська наступали на Київ. Про жахи цього пекла УНІАН розповіли ті, кому вдалося пережити російську навалу.

Понад 350 жителів села Ягідне під Черніговом провели місяць у підвалі місцевої школи. На столичному напрямку, між Іванівкою та Ягідним, тривали бої між ЗСУ та російською армією. Щоб захистити свої позиції, окупанти прикрилися мирними жителями. В селі на двох із чотирьох вулиць не залишилося вцілілих будинків. Що довелося пережити у тому підвалі УНІАН розповіла місцева жителька Тетяна Веселовська, яка потрапила до створеного росіянами окупаційного пекла разом із чоловіком, свекрухою і двома дітьми – десяти й дванадцяти років.

"Нас не потрібно рятувати!"

Тетяна Веселовська проживала з родиною в Ягідному, працювала в Чернігові. Зараз від помешкання родини нічого не лишилося – руїни й частини обпалених стін, такі наслідки вторгнення росіян для окремої української сім’ї. Жінка говорить, що раніше допомагала незахищеним людям, а нині самі лишилися без даху над головою. Але головне – живі. Вона згадує про жахи окупації майже по днях.

Дуже сильні обстріли в їхньому селі почалися з березня. 1 березня у її сина був день народження, ночували ще в будинку, а потім почало гупати все сильніше і сильніше, ближче й ближче. Ніч на 3 березня вже ночували в погребі. Зникла електрика, але телефон ще працював і можна було обмінятися повідомленнями, що де відбувається в селі. Люди з інших вулиць у місцевій групі писали, що у дворах чути російську мову. Пізніше вони дізналися, що російські військові закатували місцевого жителя Романа Нежиборця, який працював у Чернігові на телеканалі "Дитинець". Потім зв’язок зник.

4 березня обстріли були настільки сильні, що з льоху родина не виходила. 5 березня росіяни завітали на Тетянину вулицю, зайшли до обійстя, обстріляли погріб та наказали всім вийти.

"Було дивно, що серед солдат були люди не слов’янської зовнішності - з вузьким розрізом очей (буряти чи тувіни – невідомо), і лише їхній командир був росіянином. Перше, що ми почули: "Мы пришли вас спасать". Солдат пояснив, що прийшли рятувати нас від "бандер", які не дозволяють говорити російською мовою. Я вступила в дискусію, наголошуючи, що нас ні від кого рятувати не потрібно. Ми не раді вам, ідіть геть", - згадує Тетяна.

Російський офіцер припинив прирікання. Родина Веселовських намагалася дізнатися, чи не загинув хтось з місцевих. Російські солдати сказали, що ні, та наказали п’ять днів залишатися в погребі, бо в селі "триватимуть зачистки". Мовляв, за одну вулицю бої йшли два дні, і чимало людей уже розмістили в підвалі школи. Дозволили заходити в будинок у разі крайньої потреби, і щоб жінка була без головного убору, щоб снайпер міг розгледіти. У чоловіка забрали мисливську зброю, телефони зламали, у будинку все поперекидали.

"Потім кілька днів підряд різні групи російських військових заходили до будинку. Чи вони шукали що, невідомо. Хоча візуально ніби все було на місці", - говорить Тетяна.

За п’ять днів нічого не змінилося, родина просиділа в льоху ще день, потім ще… А потім їх примусово, під дулами, відвели до підвалу школи, в якому вже перебували кілька сотень односельців.

"Вийшовши, ми побачили увесь жах, що стався на нашій вулиці за ці дні. Пориті окопи, три згарища замість сусідніх будинків. Наш будинок уже був без вікон, але ще цілий", - зазначає жінка.

"Німецьке містечко", в якому створили концтабір

Тетяна Веселовська говорить, що перед спуском до підвалу з її родиною поспілкувався "фсбешник": "Дуже неприємна людина. Він подивився наші документи і був ніби незадоволений закордонними паспортами: "Ви такі багаті, що по закордонам їздите"…  Також він лютував, що у чоловіка була мисливська рушниця, хоч йому й пояснювали, що її вже забрали".

Тетяна згадує, що цьому військовому скрізь ввижалися "американські шпигуни та коригувальники вогню".

Ягідне загарбники називали містечком, бо в селі є асфальт та освітлення, вода підведена до кожного будинку. "Фсбешник" чомусь охрестив звичайне українське село "німецьким містечком". На думку Тетяни, можливо, тому, що самі загарбники живуть набагато гірше. Адже були шоковані рівнем життя українських селян.

Після "допиту" родину Веселовських провели в підвал школи. Там у кількох кімнатах були місцеві: в найбільшій кімнаті – 160 людей, в коридорчику – 40, і ще у двох – по понад 50. Всього – понад 350 жителів Ягідного. Найстаршій жительці – 93 роки, і шестеро дітей до півроку.

При цьому, у великій кімнаті було нестерпно спекотно, а в коридорі, де були чоловіки, – холодно. Людям не вистачало повітря, ноги набрякали від постійного сидіння. Люди старшого віку помирали від таких умов.

Тетяна згадує, що троє померли від задухи, деякий час їхні тіла залишалися поряд з живими. Потім їх перенесли у кочегарку…

Всього, за словами Тетяни, в підвалі школи за місяць померли 12 жителів Ягідного. Священник просив дозволу на поховання померлих. Росіяни дозволили, але сказали, що маєте встигнути за дві години, інакше розстріляємо. Священик наказав чоловікам копати неглибокі могили, аби встигнути. На папірці зробили помітки, щоб орієнтуватися, де кого поховали.

Наявність води та їжі у бранців росіян не цікавила. Якщо встигали набрати води з колонки біля школи, то була, якщо ні – це проблеми людей. Іноді чоловікам дозволяли вийти на півгодини за продуктами (взяти з погреба картоплі чи консервації), і теж погрожували розстрілами у разі запізнення. Усіх занотовували в якийсь список.

"Мій чоловік одного разу прийшов і сказав, що нашого будинку більше немає", - розповідає Тетяна.

Також загарбники пропонували жителям Ягідного вчити й співати гімн Росії.

"Ви зруйнували моє житло, моє життя, а я буду ваш гімн вчити?", - обурюється жінка.

Всі відмовилися. Гімн не співали.

В туалет дозволяли вийти раз на день, о 7-й годині ранку. Було, що тільки вийшли, починаються обстріли. Й люди одразу бігли назад, часом отримували осколкові поранення. "Медичну допомогу" у таких випадках надавав російський лікар: знеболював анальгіном і перев‘язував рани, однак у вологому підвалі без вентиляції рани не гоїлися.

"Нам не вигідно, щоб ви дохли", - казав людям "фсбшник". Тому мінімальну допомогу надавали. "Вигода", як з’ясувалося пізніше, була у тому, що російські військові просто прикривалися місцевими мешканцями.

За словами Тетяни, ставлення російських загарбників до українців було нестерпним: ""До собак ставилися краще, ніж до людей". Коли "фсбешника" спитали, чи шкода йому дітей, той відповів, що своїх шкода, "а ваші нехай подохнуть"".

Умови життя жителів Ягідного в підвалі школи були схожими до нацистських концтаборів, які існували в роки Другої світової війни. Тетяна Веселовська зізнається, що неодноразово замислювалась на тим, чи вдасться вижити і в чому винні діти, якщо всіх розстріляють.

Коли побачили ЗСУ, радості не було меж

Для Тетяни, її родини та односельців місяць в підвалі школи став страшним випробуванням. Пізніше місцеві зізнавалися журналістам, що молилися, аби українські військові розбомбили школу, визволили людей і рашисти втекли.

Обстріли посилилися 30 березня – навколо бахкало, стрілянина не вщухала. А потім враз усе стихло. Проте селян ніхто на вулицю не випустив. Надвечір чоловіки виглянули за двері – не було танка і БТР у дворі школи, не польової кухні, не було медичної машини... Але новий обстріл змусив сховатися. Вирішили чергувати.

"В обід наступного дня чоловіки побачили під лісом машину з українським прапором. Це були наші військовослужбовці! І нашій радості не було меж", - розповідає жінка.

Військові повідомили, що знали – в школі росіяни утримують людей, але оцінювали, що там десь 150 осіб, а ніяк не 350. Але ударів по школі не завдавали, адже знали – там свої.

Після звільнення багатьох людей з Ягідного вивезли волонтери й бійці ЗСУ. Спочатку до Куликівки, а потім кожен вирішував сам, куди далі.

Селяни свідчать, що в період окупації з Ягідного росіяни вивезли пораненого 13-річного хлопчика Сергія Сорокопута. Спочатку говорили, що дитину забрали в мобільний шпиталь, а потім виявилося, що він у Білорусі…

У тяжкому стані перебуває дружина кума родини Веселовських. Жінка була вагітною, зазнала поранень під час бойових дій. Її вивезли в Росію. Рідні сподіваються, що вона зможе повернутися.

Місяць перебування в підвалі не минув безслідно для здоров’я людей без прив’язки до віку. Тетяна зауважує, що в підвалі стався спалах вітряної віспи – багато людей хворіли, в тому числі в тяжкій формі, з високою температурою. Її діти захворіли вже після звільнення, зараз лікуються. Також багато людей кашляли й страждали від алергії через вогкість та грибок у підвалі. Всі схудли, Тетяна, втративши 8 кг ваги за місяць, наразі має лише 47 кг.

Жінка досі не може оговтатися, не може осягнути причин скотського ставлення росіян до українців, не може зрозуміти джерело їхньої ненависті.

"Ми нічого їм не зробили. Ми для них – не люди", - зізнається жителька Ягідного.

Веселовська переконана, що почуватися безпечно в нашій країні, в наших містах і селах, можна буде тільки після нашої перемоги, тож вірить в ЗСУ.

Ірина Синельник

війна в УкраїніНовини Чернігова