Politics

Микита Потураєв, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики

13 хвилин часу читання (2642 слів)
Микита Потураєв, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики

Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, який очолює Микита Потураєв, опікується найвразливішими в умовах війни сферами суспільного життя: культурою, медіа, релігією тощо. Про масштаби руйнувань агресором об’єктів культурної й історичної спадщини, про плани держави по їх відновленню, про ймовірність заборони діяльності Московського патріархату на теренах України та про те, чому треба провести ревізію предмета російська література в навчальних програмах українських освітніх закладів Микита Потураєв розповів у інтерв’ю Укрінформу.

РІШЕННЯ ПРО ІНТЕГРАЦІЮ УПЦ (МП) ДО ПЦУ МАЄ УХВАЛЮВАТИ СВЯЩЕНСТВО

– У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт про заборону Московського патріархату на території України. Комітет ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики визначено головним для розгляду документа. Ви вже почали опрацьовувати його?

– До Верховної Ради подано не один такий законопроєкт. Розгляд ще не починали. Але моє ставлення дуже просте. Я вважаю, що зараз держава не має втручатися в ці процеси.

Ми бачимо, що нині відбувається серед священства Української православної церкви Московського патріархату. Як на мене, ці процеси природні. Вони починаються і з людських позицій, і з релігійних. Ми бачимо, наскільки різкими є оцінки того, що відбувається в Російській православній церкві. Зокрема, дій особисто московського патріарха Кирила.

Я вважаю, що не справа держави - втручатися в ці процеси. Вони розпочалися і мають дійти до логічного завершення самі. Це моя думка. Я її не приховую і під час розгляду в комітеті оперуватиму саме такою аргументацією.

- До вас зверталися релігійні організації у зв’язку з появою законодавчих ініціатив про заборону УПЦ (МП)?

– Ні, ніхто не звертався.

– На вашу думку, остаточна інтеграція Української православної церкви Московського патріархату  (МП) до Православної церкви України можлива?

– Це має бути рішення священства та прихожан. Держава не має на це впливати.  У УПЦ є очевидні шляхи визначення своєї подальшої долі: або вона стане самостійною, тобто повністю відокремиться від Московського патріархату, або вона возз’єднається з Православною церквою України. Обидва шляхи можливі.

Для мене, як громадянина і християнина, головне, щоб з боку представників цієї церкви чути жорсткий осуд кремлівського нацистського режиму, позиції Російської православної церкви – аж до закликів організувати так званий суд древніх церков над патріархом Кирилом. Це лунає від священства УПЦ (МП). Ще минулого року таке було б неможливим. Але не може християнин спокійно приймати те, що робить держава-терорист росія в Україні, а її дії ще й благословляються РПЦ. Звичайно, ані з людських позицій, ані з християнських це не прийнятно.

– Як відомо, релігійні громади, які підпорядковувались УПЦ (МП), роблять заявки про перехід до ПЦУ. Наразі це не є масовим явищем, але все-таки процес триває. Ви знаєте, скільки таких заявок було подано від початку повномасштабної російсько-української війни?

– Кількість заявок різко збільшилась порівняно з попередніми роками. Боюсь помилитися, але точно можу сказати, що понад двісті. Це - буквально впродовж одного місяця. 

ДЕРЖАВА ПРАЦЮЄ НАД ОКРЕМОЮ ПРОГРАМОЮ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ 

– Скільки церков та інших релігійних споруд пошкоджено внаслідок бойових дій?

– Важко сказати. Ще рахуємо. На жаль, багато. Рахунок точно йде на десятки. Серед них і старі храми, які є пам’ятками історії, культури, архітектури. На жаль, вони теж постраждали. У ряді випадків - досить серйозно.

– А щодо пам’яток культурної спадщини ?

– У Маріуполі втрачено все. На Київщині знищено Музей Марії Примаченко. Люди, ризикуючи життям, рятували її картини з полум’я. Це героїзм! Рахунок втрачених памʼяток іде на десятки. Якщо взяти ще бібліотеки, то там буде вже під сотню, або навіть більше.

– Зруйновані об’єкти можливо буде відновити?

– Ми над цим працюємо. І відеонаради з міністрами відбуваються, і очно зустрічалися в Міністерстві культури та інформаційної політики з Олександром Ткаченком, і в телефонному режимі обговорюємо це.

Ми розуміємо, що це має бути окрема програма, про яку вже і міністр говорить, і Євгенія Кравчук (заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики ВР — ред.) поїде у відрядження в ПАРЄ, де порушуватиме це питання на європейському рівні. У ПАРЄ доречно це обговорювати, щоб європейські партнери допомогли нам профінансувати окрему програму, спрямовану на відновлення культурної сфери.

У містах, які перебували під тимчасовою окупацією, втрачено дуже багато. Росіяни громили бібліотеки, палили українські книжки. Ми втратили багато бібліотечних фондів, багато будівель. Загарбники руйнували громадські культурні центри, спалювали музичні інструменти або викрадали їх - вони нищать усе, як сарана.

За попередньою інформацією відомо, що в деяких краєзнавчих музеях, які знаходилися або продовжують знаходитися на тимчасово окупованих територіях, викрадено цінні експонати. Були викрадені картини Куїнджі, Айвазовського. Незрозуміло, чи вони вкрали це для своїх музеїв, чи для продажу на «чорних ринках». Нам ще доведеться ретельно підрахувати втрати в культурі.

Насправді всі сфери постраждали, але культура найбільш вразлива під час війни. Кіновиробництво, телевиробництво, книговидання… Важка ситуація.

Також з медіа дуже складна ситуація. Наприклад, регіональні медіа. Впав рекламний ринок. У нас днями (18 квітня – ред.) була нарада з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Вони запропонували законопроєкт. Я сподіваюсь, що найближчим часом ми розглянемо цей документ. Люди звертаються з проблемою щодо відсутності коштів на продовження ліцензії. Ми хочемо піти назустріч і розробити спільно з Нацрадою механізм, який дозволить продовжувати ліценцію з відтермінуванням оплати. Люди ж працюють. Регіональні медійники взагалі часто працюють без зарплат. Вони просто виконують свій обов’язок, інформуючи людей. Це дуже важливо і цінно.

В принципі, у нас є попереднє розуміння, скільки потрібно коштів на відновлення.

– Можете сказати орієнтовну суму?

– Не буду забігати наперед. Це багато грошей. Будемо звертатися до західних, у першу чергу європейських партнерів, бо без їхньої допомоги буде дуже важко. 

НЕОБХІДНО ПРОВЕСТИ РЕВІЗІЮ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМАХ

– У деяких регіонах вулиці, які були названі на честь відомих російських діячів, перейменовують, памʼятники демонтують. Зараз такі рішення ухвалюються на рівні місцевих рад. Можливо, парламент, зокрема гуманітарний комітет, більш комплексно працює над питанням «деросіїзації» України?

– На мій погляд, на рівні місцевої влади це вирішується досить ефективно. Комітет зараз розглядає більш нагальні питання. Зокрема, пакет законів щодо додаткового захисту дітей, у тому числі тих, які опинилися в окупації. Його треба терміново ухвалювати.

Так само терміново треба було доопрацювати законодавство, яке визнає росію державою-терористом і дає визначення новітньої неонацистської символіки. Наш закон уже ухвалено, але в пакеті був ще один, який встановлює відповідальність за використання цієї символіки. Над ним працює правоохоронний комітет.

Також зараз є пропозиція, яка потребує доопрацювання - щодо ефіру українських радіостанцій. Це стосується остаточної деросіїзації українського радіоефіру.

Я думаю, що в цих процесах треба буде проаналізувати досвід місцевої влади. І, можливо, зробити відповідні кроки на рівні національного законодавства.

Два дні тому (18 квітня – ред.) дивився відео на youtub-каналі «Твоя Підпільна Гуманітарка». Я повністю згоден з одним із авторів цієї програми, Остапом Українцем, який навів переконливу аргументацію щодо недоцільності перебування в українських містах, на вулицях, площах, в парках, пам’ятників діячам російської культури. Тим паче у випадку, якщо ці діячі не мали жодного стосунку до України та української культури. Ми можемо ще дискутувати про внесок невеликої кількості діячів російської культури у світову культуру. Але я згоден із Остапом Українцем у тому, що ці пам’ятники стоять в наших містах чи селищах не через вагомий внесок у світову культуру, а тому, що вони є маніфестацією імперської окупації України.

Ми про це поговоримо з колегами в комітеті, з громадськістю, з фахівцями. Я вважаю, якщо це буде потрібно на загальнонаціональному законодавчому рівні, це треба зробити. Бо, які можуть бути зв’язки з країною, що оголошує себе правонаступницею імперської росії, срср, і вторгається аби вчинити акт геноциду проти українського народу?

– Якщо говорити про перспективу післявоєнного майбутнього, то як бути з російською літературою в навчальних програмах?

– Це питання для фахової дискусії. Тут не повинні емоції переважувати здоровий глузд. На мій погляд, обсяг викладання російської літератури має бути скорочений до тих творів, які дійсно є частиною скарбниці світової культури, і які мають гуманістичний характер.

У нас останніми роками тривав процес збільшення обсягу викладання української літератури у навчальних закладах. Таким чином, школярі і студенти значно глибше вивчали українську культуру, літературу, ніж це було за радянських часів. Але я вважаю, що у нас все одно був непропорційно високий відсоток російської літератури, яка може бути легко замінена на не менш, а навіть більш вагомі для світової цивілізації твори письменників із різних країн, серед іншого з Азії - Японії, Китаю, Індії. Там же великі пласти, які у нас не вивчаються! І великі твори, які можна місяць читати і розбирати.

Це моя улюблена тема, бо я філолог за першою освітою. Я знаю, скільки всього в нас цікавого поза шкільною програмою, яке багатство в нас поза шкільною програмою. Є складні твори, але є й такі, які можна в школі вивчати. Це точно додасть нашим школярам ширшого світогляду, нових ідей, знань, критичного мислення. Ми все-таки європейська країна. Треба ширше на світ дивитися.

Я вважаю, що треба провести ревізію. Тут немає про що сперечатися. Але це має бути фахова робота. Я точно не претендував би, навіть маючи відповідну освіту, на те, щоб втручатися в питання складання курсів літератури для школярів. Цим мають займатися фахові педагоги. 

ПРОЦЕС РОЗГЛЯДУ ЗАЯВКИ НА ВКЛЮЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО  БОРЩУ ДО СПИСКУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО ТРИВАЄ 

– Протягом століть росія намагається присвоїти собі заслуги видатних українських митців. Серед них - письменники Микола Гоголь (народився на Полтавщині), Михайло Булгаков (народився в Києві), художники Ілля Рєпін (народився на Харківщині), Казимир Малевич (народився в Києві). Російська пропаганда в цьому контексті настільки потужна, що певний відсоток українців вважають, що ці митці дійсно мають російське походження. Як можна побороти цей міф?

– Насправді нічого важкого в тому, щоб це побороти, немає. Всередині своєї країни – це питання шкільного курсу з історії та літератури. У нас на відміну від росіян правдиві учбові посібники.

Ми знаємо, що Булгаков дійсно видатний письменник, який жив у Києві, це його рідне місто, але погляди мав імперські. Він не був прихильником незалежної України, але це не заважає нам пишатися ним. Або Ігор Сікорський – наш видатний авіаконструктор, який був абсолютним імперцем, але це не заважає нам його поважати. Всередині країни – це питання освіти. Ми маємо знати свій спадок і хто його створював.

Ззовні – це має бути цілеспрямована робота на рівні контактів між міністерствами, на рівні пропозиції, щоб у шкільних та університетських курсах за кордоном були розставлені правильні наголоси, дотримані історичні факти. Не нав’язувати, а просто акцентувати на тому, щоб не забували, що ці люди є українцями. Гоголь – це українець. Сікорський – це українець. Булгаков – це українець за походженням.

Насправді таких випадків дуже багато. Наприклад, Микола Корнєйчуков - Корній Іванович Чуковський - аналогічна історія. Одесит. Навіть не Корнєйчуков, а Корнейчук. Це ж зросійщене прізвище. Невідомо, як воно насправді писалося. Він українець. Принаймні, наполовину - точно. Отже, видатний радянський письменник чи все-таки український?

– Утім росія намагається присвоїти не лише митців, а ще й національні страви. Напевно, найболючіша тема – український борщ. Нещодавно представник міністерства закордонних справ рф Захарова звинуватила українців у екстремізмі та ксенофобії через те, що Україна нібито привласнила собі український борщ і "не хотіла ним ділитися".  Навесні минулого року Україна номінувала борщ у список спадщини ЮНЕСКО, щоб назавжди закрити тему національного походження страви. Як розвивається цей процес?

– Процес з визнанням в ЮНЕСКО триває. Я точно знаю, що це не за місяць вирішується. Свого часу брав участь у процесі отримання статусу нематеріальної спадщини для петриківського розпису. Це відбувалося понад рік. Я сподіваюсь, що у нас дуже великий шанс отримати такий статус для борщу.

Окрім цього, ми зареєстрували проєкт постанови про День українського борщу. Я сподіваюсь, що ми незабаром ухвалимо її, бо запланували відзначати це свято другої суботи вересня.

Постанова напрацьована не просто так. Ми радилися з представниками готельного, ресторанного бізнесу. Довго шукали найкращу дату. Визначили таку, яка фактично випадає на завершення туристичного сезону. День українського борщу може стати однією з туристичних атракцій, які приваблюватимуть туристів. Передбачається, що українські ресторатори, готельєри влаштовуватимуть якісь фестивальні, заходи, а туристичні оператори використовуватимуть це у своїх програмах. Ми віримо, що цього року переможемо і до нас приїжджатимуть туристи.

Борщ – це унікальна українська страва. Він унікальний тим, що кожен регіон має свої відмінності у приготуванні. Навіть в одному регіоні можуть бути деякі відмінності. Ця страва є своєрідним гастрономічним атракціоном, у тому числі для українців. Ми маємо загальне уявлення, що таке борщ, але як патріот рідного краю я можу сказати, що полтавський борщ відрізняється від дніпровського, наприклад. Борщі, які готують на Тернопільщині, Львівщині, Івано-Франківщині, теж відрізняються. Безліч відмінностей.

– Місяць тому гуманітарний комітет звернувся до президента України щодо позбавлення  почесних звань "народний артист України" і "заслужений артист України" Баскова, Бортка, Горелла, Кіркорова, Ігоря Крутого, Кароліни Куєк (Ані Лорак), Світлани Лободи, Таїсії Повалій. Коли це може відбутися?

– Ми з членами комітету розуміємо навантаження президента, але впевнені, що він розгляне нашу пропозицію, як тільки матиме вільний час. 

ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОГО  ТЕЛЕМАРАФОНУ ПОТРЕБУЄ ВРЕГУЛЮВАННЯ 

– 4 квітня 2022 року представники Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення (Концерн РРТ) вимкнули мовлення телеканалів «Прямий», «5 канал» та «Еспресо» в цифровій мережі Т2. Які цьому причини?

– Я вважаю, що це сталося тому, що є питання щодо організації загальнонаціонального телемарафону. До організації марафону треба підійти більш зважено, щоб усі канали, які хочуть долучитися до спільного інформаційного проєкту, знайшли там собі місце.

До речі, на вчорашній відеозустрічі з членами Нацради з питань телебачення і радіомовлення обговорювали це питання. Я думаю, що в нас незабаром буде спільна законодавча ініціатива для врегулювання цих питань.

Треба розуміти, що канали повністю не відключені. Вони продовжують супутникове мовлення, продовжують мовлення в YouTube. Я нещодавно брав участь у ефірі «5 каналу», наприклад. Треба чітко з цим марафоном розібратися.

По суті, вимкнути канали міг тільки Концерн. Нацрада жодного рішення щодо цього не ухвалювала. Навпаки їй зараз доведеться розбиратися. Законопроєкт, про який я вже згадував, дозволить із цим питаннями розібратися.

Насправді марафон – це зміна програмних концепцій багатьох каналів. Це має бути врегульовано. Зараз фактично певною мірою порушується законодавство. Є закон про воєнний стан. Там певні речі обумовлюються, але це все одно треба привести у відповідність до всього чинного медійного законодавства.

Я думаю, що ми ці питання зможемо врегулювати і на законодавчому рівні, враховуючи й те, що ми зараз заповнюємо документи на кандидатство в Європейському Союзі, де питання свободи слова дуже серйозно окреслено.

У нас триває жорстка війна. Наскільки мені відомо, цей марафон дуже допомагає людям. Дійсно, в умовах, коли мобільний сигнал зникає, а телевізійний пробивається, люди можуть отримувати хоч якусь інформацію. Він важливий і потрібний, але він має бути збалансований таким чином, щоб усі українські канали, які хочуть роботи внесок у марафон, отримали можливість для цього. 

ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ЗАКОНОПРОЄКТ ПРО МЕДІА ДОВЕДЕТЬСЯ ПЕРЕПИСУВАТИ 

– На якому етапі розробки перебуває законопроєкт про медіа? Війна вплине на фінальний текст?

– Його точно треба буде переписувати. Розділ, присвячений російській агресії, має бути оновлений з урахуванням того, що ми визнали російську федерацію державою-терористом, з урахуванням того, що з’явилася неонацистська символіка, з урахуванням воєнних злочинів, з урахуванням актів геноциду. Це все має бути переглянуто. Повернемося до цього питання після перемоги.

– Якщо обговорювати українське медійне середовище, маємо визнати факт, що в Україні, на жаль, багато років працювали пропагандисти, які нав’язували громадянам наративи про "русский мир" і «братні народи». Яку відповідальність вони мають понести за свої дії?

– Має бути дискусія між фахівцями як із числа українських політиків, представників громадськості, так і з європейськими експертами. Знову таки, коли пишеш заявку на членство в Європейському Союзі, маєш розуміти, що там питання прав і свобод громадянина грають дуже важливу роль. Про свободу слова ми вже згадували, але по інших базових правах і свободах також дуже однозначно маємо виконувати вимоги і критерії. Хоча всі ці критерії повоєнні.

Європейський Союзу створювався в 1993 році, тобто після завершення війни пройшло багато років. Вважалося, що все брудне насильство, нацизм - в минулому. А виявилося, що кривавий, злочинний нацизм зовсім близько.

Моя позиція і як медійника в минулому, і як політика сьогодні полягає в тому, що люди, які несуть за це відповідальність, а це – і політики, і журналісти, і так звані експерти (бо пам’ятаємо, скільки їх ходило на проросійські канали) мають бути обмежені в громадянських правах. Причому, я вважаю, що обмеження мають бути жорсткими. Аж до позбавлення права обирати або бути обраним.

Думаю, що це правильно, хоча водночас розумію, що це аж ніяк не відповідає європейським практиками. Я би починав цю розмову з найжорсткіших позицій і потім вів їх далі. На мою думку, на тих людях лежить величезна відповідальність за те, що відбулося, тому громадянська реакція теж має бути жорсткою і сильною.

Ангеліна Страшкулич.


Схожі дописи